Ран не клякає тиша,
та зупинилась ніч,
І я там думки залишу,
де були віч на віч.
Шляхи та перехрестя,
ми вдвох як на розпутті,
Латаємо ми рани,
розп'ятім серці шрами.
Вже інакше шалений листопад,
Він зіграє ноти не в папад.
Закружляє знов безрічну ту любов,
Без слів та зайвих змов.
Женери важливі,
континенти та міста,
Любов я дві планети підая.
Не плач,
або смійся за цям в голові,
Це доля навіки,
любов назавжди.
Не залиш на одинці почуття,
В моїх венах дві серед низтями, Аж це світ
напомнений мистецтвом будь-я.
Так далеко та близько поміж нами.
У небі згаснуть зорі,
усі зруйнуюш ти в масти,
В радості та горі,
тобі на зустріч буду йти до широї краси.
Я вилікую рани,
не зникнуть океани,
Що б'ються бурею твоїй душі.
Скажи,
в світі я та три,
Віченькі земти,
Не відлучу,
не бійся,
не гуржуя,
Лети,
лети,
долю не кляни.
Ти,
хто є без вини, Прірву не пройти,
Мишами ти.
Келих твій не випити до дна,
Знову в дучі твоє війна.
Все по колу,
як двобої,
Знов нема нагрічних і святих,
Близьких ми приймаєм за чужих, Втрачаєм розум,
а творим гріх.
Як завжди ми ділимо на двох, Та творим гріх,
та творим гріх,
Як завжди.