Загубили покой очі чорні,
Тільки часкою лихою вони створені.
Чи то холодом,
Безнадійно сладким стали омутом,
А у горах туман,
Стежка й стелиця,
Для трута любов,
Кров змішалася.
Розпаліть, гменічан,
Гріх із мою з нею,
І її ім'я, а вам,
Вона чародій.
Очі охочі,
Та пекучі,
Косив бути, Щастя своє, вона як дурман.
Світі не бачив гуцуак, Таких як півучик,
Десь поміж небом землею, Згорає мій стан.
Ой вона,
а вона, Сладше співу тревити,
Сонце на ранку,
Весить
твій сан.
А за вікном, Снігопад, Та шампанське налити,
Разом з тобою, Я твій емоційний дурман.
Очі охочі,
Та пекучі,
Косив бути,
Щастя своє, вона як дурман.
Світі не бачив гуцуак, Таких як півучик,
Десь поміж небом землею, Згорає мій стан.
Очі охочі,
Та пекучі,
Косив бути,
Щастя своє, вона як дурман.
Світі не бачив гуцуак, Таких як півучик,
Десь поміж небом землею, Згорає мій стан.
Очі охочі,
Та пекучі,
Косив бути,
Щастя своє, вона як дурман.
Світі не бачив гуцуак, Таких як півучик,
Десь поміж небом землею, Згорає мій стан.