Луна, і понад лугами пісне моя,
Лети, мов, білий пух, де ген то поля.
Лети, коли на серці мені тужно,
Коли вітери у груди б'ють потужно,
Коли дощем у вікна сумом л'є,
Мов, жерело життя полі б'є,
А я собі тихо заспіваю Про тебе,
незрівняний рідний краю,
Про гори, про поля і бистрі ріки,
Про рідну хату, де зростали дітьми,
Про те подвір'я, де оріх горідає,
Де рідна мати все мене чекає.
Понад дерева линь та й понад гілля,
Лети, понад буршем, на все поділля,
Де зріє учневаря сниковося,
Де подолянка розплила волосся,
І хлібом сіль гостей зустрічають,
Вино повінця широм наливають,
А я собі тихо заспіваю Про тебе,
незрівняний рідний краю,
Про гори, про поля і бистрі ріки,
Про рідну хату,
де зростали дітьми,
Про те подвір'я,
де оріх горідає,
Де рідна мати все мене чекає.
А я собі тихо заспіваю Про тебе,
незрівняний рідний краю,
Про гори, про поля і бистрі ріки,
Про рідну хату, де зростали дітьми,
Про те подвір'я, де
оріх горідає,
Де рідна мати все мене чекає.