Я завжди мріяв написати пісню про маму,
Але різні поети всі слова вже сказали,
І я не хотів повторити когось із них.
Я б і за своїй мами бути завжди маленьким,
І як тільки покличе, прибіжу поспоренько,
Тому я їй і написав ці слова,
як міг.
Мам,
ти в мене вибач, що я став дорослим,
І вже минула сорок третя осінь,
Як я побачив перший раз свій дім.
Мам...
Я,
може,
трохи пізно став її розуміти,
І нечасто дарував на день народження квіти.
І були часи, коли я тижнями їй не дзвонив,
Але тепер,
коли вона мене обіймає,
І разом із статком шість полуночку питає,
Я з радості плачу, що маю живих батьків.
Мам,
ти в мене вибач, що я став дорослим,
І вже минула сорок третя осінь,
Як я побачив перший раз свій дім.
Я дякую тобі за то,
що я вмію,
І я дякую тобі за то,
що я розумію
Ті речі, які не пояснюють навіть в книжках.
Хай буде біля тебе завжди ангел-хранитель,
І я теж десь поряд буду завжди бродити,
Щоб не міряти наше життя в телефонних дзвінках.
Мам,
ти в мене вибач, що я став дорослим,
І вже минула сорок третя осінь,
Як я побачив перший раз свій дім.
Мам,
а можна я до тебе завтра приїду,
І ми на кухні не одну годину,
Собі на різні теми посидим.
Мам...
Мам...
Мам...