Вже пізня ніч.
Одинокий лист гнаний вітром пролітає повз мене.
Він більше сюди не повернеться.
Не повернеться, мабуть, і я.
Бо навіщо?
Моє кохання, як той жовтий лист,
Він може впасти тільки до твоїх ніг.
Не знаю я, коли сюди прийду,
Я залишаю замість себе ті квіти,
що зібрав саду для тебе.
А може завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюск твій колише.
Так знай, що щастя своє тут залишив я.
Дійсно,
можливо завтра ти пройдеш біля місця нашої зустрічі.
Можливо,
побачиш мій останній дарунок в нашому коханні.
І якщо вітер не розвіє ці квіти,
не чіпай їх.
Вони мертві.
Нехай вони лежать,
викликаючи хвилинки суму у закоханих,
що проходять повз них.
Не знаю я, коли сюди прийду,
Я залишаю замість себе ті квіти, що знайшов саду
для тебе.
А може завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюск твій колише.
Так знай, що щастя своє тут залишив я.