Ми наєдин,
ми наєніч,
А я не знаю,
в чому річ,
Чому сама,
чому вона,
Та все ти зна,
бо це вона.
Тень віддала її мать нічна,
Сумка приваблива й лахка,
Біжить до тебе, як таплічня,
Тігає коля до вечна.
Забудеш ти, мої, чекай,
Холодні ночі, до світання,
І поцілунок на прощання Не подаруєш же мені.
Чукаєш ти нове, хокане, Знай,
Як не хоче божевільний дня,
Тебе в твоїй мрії нема надії в моїх снах.
Вона, як вітер, в твоїй долі,
Несеться в променях весних,
А я залишусь у серці,
Віжна тінь своєї мани.
Забудеш ти, мої, чекай,
Холодні ночі, до світання,
І поцілунок на прощання Не подаруєш же мені.
Бо ж не вона твоє кохання.
Забудеш ти, мої, чекай,
Холодні ночі, до світання,
І поцілунок на прощання Не подаруєш же мені.
Чукаєш ти нове,
хокане,
Як не хоче божевільний дня,
Тебе в твоїй мрії нема надії в моїх снах.
Бо ж не вона твоє кохання.
Твоє кохання.