Ти ще пишеш вірші,
запитали у мене дідусь та бабуся
А я щойно приїхав у гості
На плечах ще висів рюкзак із речами старих я застав за роботою
Між деревом,
вишній кущами,
смородини в листі губилися лиця
Жовтів лиш дідівський картусик кілька років по тому,
коли дідусеві лишилось недовго
Сім'я його посторовила по телевізору із днем народження
Ми разом із бабусею написали текст повідомлення,
хоч ведучі його й замінили
І чомусь увімкнули зіброва
Не зважаючи на походження,
є у кожного день народження
І у бідного,
і в заможного день народження є у кожного
Пролунає востаннє дзвінок,
більш ніколи не буде канікул
І за тим розпочнеться життя самостійне і доросле
Я віршами своїми пишаюсь,
та не ставлюсь до них серйозно І в село найчастіше,
на жаль,
уже їхати ніколи
«Ти ще пишеш вірші
?» – запитала у мене бабуся
«Ти ще пишеш вірші
?» – питають зрікка папа і мама
«Ти ще пишеш вірші
?» – поцікавив товариш зі школи
«Ти ще пишеш вірші
?» – запитую часом у себе самого
Не зважаючи на походження,
є у кожного день народження
Не зважаючи на походження,
є у кожного день народження
І у бідного їх заможного день народження є у кожного