В
синьо-горі до села росами незбитими,
Верховиночка йшла, говорила з квітами,
Розкривались пелюстки.
А коли засяяв день,
Просять у дівчини квітки пісень.
Ой ти, чаклунко, сині гір,
Щасливий той, хто чув твій спір,
Ти квітам вір, ти квітам вір,
І волос пісні казку вір.
Бо ти сама із казки йдеш,
А казка не винається,
Що в сердень унесеш, О, пісні виливається.
Пісня крила розвела, Лебедина лагідно,
Синю казку із села Вирушали легіні.
Тут і просять ніжних чар,
Ти співай мені,
співай,
Ой, який то дивний дар пісні.
Ой ти,
чаклунко,
сині гір,
Щасливий той,
хто чув твій спір,
Ти квітам вір,
ти квітам вір,
І волос пісні казку вір.
Бо ти сама із казки йдеш, А казка не винається,
Ой,
жаль,
що в сердень унесеш,
О,
пісні виливається.
Ой ти,
чаклунко,
сині гір,
Щасливий той,
хто чув твій спір,
Ти квітам вір,
ти квітам вір,
І волос пісні казку вір.
Бо ти сама із казки йдеш, А казка не винається,
Ой,
жаль,
що в сердень унесеш,
О,
пісні виливається.
Бо ти сама із казки йдеш, А казка не винається,
Ой,
жаль,
що в сердень унесеш,
О,
пісні виливається.