Хто ти, людина чи подора?
Напроти ми повітря,
наче грати тебе не знала тільки вчора.
Сьогодні ж я тебе не хочу знати,
ти тут я відчуваю силу.
Твій подих,
запах диму,
жовтим полем,
мені ти готував могилу.
Я раптом захлинувся власним болем.
Ой, хоча жалю немає,
без солі сльози навіть без води.
Бо в грудях вовнищем палає забути людством золото орди.
І тут, по милому покраю,
згортають день і розгортають ніч.
Та
я з овітою стираю криваву посмішку з ваших облич.
Ти кажеш,
що ти старший брат,
та наведеш навколо свій порядок.
А для незгодних маєш автомат,
але ще я не Абеляна Щадоук.
Ти ходиш тут не наче вдома,
на сіння сієш болю і страху.
Але давно тобі відомо,
що на твоєму ясною шляху я зазирну тобі за спину.
Бо бачать очі,
що язик не скаже,
і затуливши сиротину,
моя сльоза на щіт побитий ляже.
І тут, по милому покраю,
згортають день і розгортають ніч.
Та я з овітою
стираю
криваву посмішку з ваших облич.
Та певен доля відведе біду,
зачервонують ягоди і калини.
Я щіт на землю тихо покладу,
як знову взійде сонце України.
І тут,
по милому покраю,
згортають день і розгортають ніч.
Та я з овітою стираю
криваву посмішку з ваших облич.