Серед сотень людських доріг,
Там де наші розминулись,
Ти йому дарувала свій сміх,
Що на сльози перевернулись.
Кожен вечір ти вдома одна,
Я думками боря з собою,
Ти сховалася в цій грозмо,
За його зрадості ною,
Чому тебе дивує,
що я за тебе хвилююсь, Земля з-під ніг тікає,
Будь моєю, хоча не кохаєш,
Так мрію тебе обіймати,
Другу твою не відпускати.
Із очей твоїх сльози зібрати,
Небо синє тобі дарувати.
Сміху твого прокидатись,
Любити не озиратись,
В нього тебе забрати,
Що в обіймах твої згорати.
Чому тебе дивує,
що я тебе ревную,
Я готовий зачекати,
Щоб ти навчилась кохати,
Так мрію тебе обіймати,
Другу твою не відпускати.
Із очей твоїх сльози зібрати,
Небо синє тобі дарувати.
Đang Cập Nhật
Đang Cập Nhật