Моє життя,
немов дівочі коси,
В які вплилися смуток і любов,
В них тінь ночей і світанкові роси,
В яких тече й моя батьківська кров.
Були в житті і успіхи, і невдачі,
Мінялись місцем друзі і вороги,
Оваці крик і оплески гарячі,
Та вже настав час віддавать борги.
Мої пісні,
мов польові ромашки,
Що виросли спід снігу на полях,
Пізнати їх так легко і так важко,
В них вся моя любов і сенс мого життя.
Я вірю в добро і божу ласку,
В безмежну силу музики і слів,
Я вірю щиро у дитячу казку,
В життєву мудрість від моїх батьків.
Я вірю щиро
у дитячу казку,
В життєву мудрість від моїх батьків.
Божа ласка живе в моїм серці,
З нею хочу я жити й творить,
Привідкрию душі свої дверці,
Щоб весь світ обміняти любить.
Я ще гаряче прагну кохати,
Я творю і літаю ві сні,
Дай лиш Боже комусь написати,
Недописані,
не написані,
Не написані мною пісні.
Мої пісні,
як найрідніші діти,
Народжені в коханні і журбі,
Я з ними хочу жити і радіти,
І плекати з ними мрії золоті,
Щоби прожили ми у злагоді і мирі,
По собі залишили добрий слід,
І не згубились у життєвім вирі,
Синам і донечкам здоров'я на сто літ.
І не згубились у життєвім вирі,
Синам і донечкам здоров'я на сто літ.
Моє життя, немов, немов, дівочі коси,
В які вплилися смуток і любов,
В них тінь ночей і світанкові роси,
В яких тече моя батьківська кров.
В них тінь ночей і світанкові роси,
В яких тече моя батьківська кров.