Забери свої слова назад, контрол все як варіант,
Кили перетворишся в пранк.
Знесували всіх тих, хто говорить слова,
Кожне слово проте, чим нічого нема.
Випиваю потрошки,
не тримаюся бошко,
Не помовчу за гроші,
діжком майду, а я дівчу ложка.
Халипай спокійно,
сумісній захитався на кріслі без мотузки,
Всі на шиї та пошиї вмісті,
мовчу,
розливний бачок зливаюсь.
Звісно,
утікаю від заліза,
відтвердую кісті,
Куцюбинський теж тікав,
ну і що?
Город повернувся сам, як Великий Метис проєбав.
Він торметься,
як драк,
там без слів усе клас,
Там забудеш про те,
що лишив про запас.
Випиваю потрошки,
не тримаюся бошко,
Не помовчу за гроші,
діжком майду,
а я дівчу ложка.
У вухах тишина,
в легеннях чисто,
Це,
напевно,
брехня,
в очевидці,
навмисно.
Ці зелені поля,
нещодавно згоріли,
Перемога прийде,
то це буде запізно.
Це тільки мусора на обличчі весна,
Замість зброї картона в руках лиш злов хват.
Це восьмія рибків,
чому зливу ні,
Та світ забуде про те,
що лишив про запас.
Випиваю потрошки,
не тримаюся бошко,
Не помовчу за гроші,
діжком майду,
а я дівчу ложка.
Випиваю потрошки,
не тримаюся бошко,
Не помовчу за гроші,
діжком майду,
а я дівчу ложка.