Все добре
Дякую за перегляд!
Дякую за перегляд!
Дякую за перегляд!
Дякую за перегляд!
Дякую за перегляд!
Розповіді тих, хто виїхав, у чомусь нагадували одна-одно.
Розпукає бажання кричати, стогнати від образи, гніву безсилля, коли в перші дні приїзду в чуже місто бачиш натовпи усміхнених, заклопотених звичними людськими проблемами перехожих.
Коли щасливі молоді люди, вишукано вбрані, йдуть тобі назустріч, поспішають на випускні бали,
а ти не можеш стерти з пам'яті картинок з чергами на кордоні, зі зруйнованими будівлями, з переляканими очима дітей, із застиглими поглядами дорослих, зануреними в глибину розхитаних думок.
Ірина намагалася уникати розмов про війну.
У її сім'ю вона увірвалася занадто конкретно.
Такі розмови крили в собі небезпеку.
Інколи вони могли лише погіршити стосунки зі знайомими.
Я ніяк не можу зрозуміти, чого твій пішов добровольцем.
Ну, заробить щось, але ж і тут мав роботу.
Та, мабуть, адреналіно захотілося.
Ой, бідненька, як ти даєш раду.
А як там на війні?
Що пише? Дзвонить?
Ми так за нього хвилюємося.
Ми ним пишаємося.
Це хвилюємося звучало немов би і щире,
але чомусь викликало в неї якесь хворобливе несприйняття.
А по телевізору показували, які окопи риють.
Це ж як холодно там сидіти.
Це триватиме вічно.
Кінця не видно.
Може і добре, що не приїздить у відпустку.
Уже звик до війни, а так згадає,
що є інше життя.
Потім знову важко звикатиме.
Приїзд Сергія був несподіванкою.
Щасливою несподіванкою.
Три дні, подаровані як відрядження,
в розхристи нетривожним спокоєм рідне місто.
Він так чекав зустрічі з цим містом.
І ось нарешті він.
Тут.
Нарешті пройшов через вокзальні ворота,
у гамір натовпу,
водіння автомобілів,
зеленшання, трамваю.
Автобус був переповнений.
Сергій ніяк не міг віднайти посвідчення.
Плати, не затримуй людей.
Ти перекрив прохід,
розмістився тут зі своїми бебехами.
Або забирайся,
роздратовано зауважив водій.
Якась жіночка схопила його за рукав.
Йдіть, сідайте,
не будете заважати.
Сергій не встиг оговтатися від натиску слів і зауважень.
Енергійна жіночка вже встигла швиденько пробратися до водія.
Візьміть за цього чоловіка.
Тицнула йому гроші за проїзд.
А ви мерзотник.
Підсумувала вона.
Пасажири сиділи апатично притуплені,
мовчки спостерігаючи за тим, що відбувалося.
У їхніх поглядах Сергій розглядів байдужість і відстороненість.
Відчуття якоїсь незручності.
Дехто почав уважніше вдивлятися в екран мобільного.
Дехто сумно зітхнув.
Сергій почував себе чужим.
Чужим.
Навколо вирувало мирне життя.
Безторботний сміх дівчат.
Звуки музики з відкритих вікон кафе і ресторанів.
Місто раділо весні.
Воно прокидалося разом з бруньками на деревах.
Разом із молодою з зеленою травичкою вздовж тротуарів.
Разом з буденною митушнею заклопотаного днатовпу.
Чи вони, чи я відчужилися одне від одного?
Де справжня реальність?
Тут чи там?
На згарище дерев і будівель?
Подумки запитав себе Сергій.
У розмовах зі сином до «все добре» додалося...
«А тобі то треба».
У пошуках того, що називають мудрим словом «комунікація»,
Ірина інстинктивно повернулася від сьогоднішнього до минулого.
До спогадів.
А пам'ятаєш, як ти загубив у лісі ошейник оленого пса Джоя?
Про нього забув, а потім злякався, що втратиш прихильність батьків дівчини,
які тобі довірили вигулювати хатнього милунчика?
Так.
Тоді я провів цілу пошукову розвідувальну операцію.
Обстежив усі гіляки.
Але все ж знайшов.
От то вже було щастя.
Мамо, а пам'ятаєш, як ми вперше поїхали відпочивати на море?
Як я ніяк не міг зрозуміти, чому вода у ньому солона?
Тато ще жартував, що це від сліз ничемних дітей.
А ти пояснювала науковими фразами.
А як ми ходили гуляти в бухти?
Як шукали сердоліки, щоб привезти їх у подарунок бабусі?
А пам'ятаєш, як ти заробив свої перші гроші?
Тоді ви з Іванком наколюдували чимало.
Вони забавлялися спогадами про річ.
Про те, інше і таке далеке не лише в часовому вимірі,
але й у змістовному наповненні життя.
То було їхнє життя.
І воно залишається їхнім.
І лише їхнім.
Спогади мерехтіли інтимними відтінками втраченого.
Їх не хотілося озвучувати.
Не хотілося, щоб хтось чужий увірвався в особистий простір рідних людей.
Ось батькові руки підкидають його до верхівок дерев.
Ось захеканий дідусь хизується перед онуками, віджимаючись від землі зо 20 разів.
Ось бабуся урочисто виносить з кухні пахучі пиріжки зі сливами.
Діти наввипередки демонструють втілення своїх фантазій у карколомних фігурках з Лего.
Яке щастя світиться на їхньому обличчі!
Коли він вгадує, що означає цей витвір, складений з маленьких частинок конструктора.
Волосся коханої розкидане по подушці, що пахне свіжестю почуття.
Дихає їхнім спільним диханням.
Запах чистої, прасованої білизни у поєднанні із запахом тіла коханої.
Там, де він зараз, чомусь саме цей запах вривається теплою хвилею на межі реальності і сну.
Друзі зустріли Сергія радісно.
У багатьох з них були свої обґрунтовані підстави бронювання від мобілізації.
Хтось волонтерив, хтось перебував у стані очікування, до якого поволі звикав,
і з яким навчився жити.
«Ну, як там? – запитував майже кожен.
Запитання, на яке не було простої відповіді.
Сергій підсвідомо відчував, для кого справді важливо буде почути відповідь,
а хто запитував із чимності.
Тому намагався якомога менше розповідати,
як це робив у свій перший приїзд, про деталі свого буденного військового життя.
Люди люблять, щоб їх слухали,
вважаючи, що те, чим вони живуть у буденності, буде цікавим і важливим для співрозмовника.
Що розповідь про те, як невідомий для присутніх побратим Славко ховає під подушкою цукерки,
а замість них йому підкладають загорнуті грудки солі,
викличе у присутніх бурхливу реакцію сміху.
А переказ з міста листа маленького синочка-побратима Олексія
викличе сльози розчулення.
Сергій з обережністю поставився до прохання вчительки Людмили Володимирівни
зустрітися з учнями початкової школи.
Що й розповідатиму їм?
Чи корисною для дітей буде зустріч з людиною звідти?
Як поставляться до цього їхні батьки?
Їм і так важко дається оберігати малюків від тривожного гулу шахедів,
гуркоту і вибухів ракет.
Чи не буде така зустріч зайвим психологічним навантаженням?
Важливо, щоб діти пишалися своїми захисниками.
Ти випускник нашої школи, ти сидів у тому ж класі,
ти не інший, не особливий, ще й з освітою психолога.
Розповідай не про страхіття війни, а про те, що їх цікавитиме.
Діти тепер розумні, вони самі підкажуть тобі, про що хочуть почути.
Вони самі підкажуть тобі, про що хочуть почути.
Вчительські настанови звучали переконливо.
У день зустрічі зі школярами Сергій хвилювався, як передбачив
важливим іспитом.
Актовий зал був переповнений.
Це була аудиторія восьми дев'ятилітніх.
Діти, привітаємо випускника нашої школи Сергія Артеменка.
Командно-викладацьким голосом Людмила Володимирівна відкрила,
як вона наголосила важливий патріотичний захід.
Сергій відчув, що пафосність цієї хвилини може викликати
несвідомий дитячий супротив.
Сергій відчув, що пафосність цієї хвилини може викликати несвідомий дитячий супротив.
І це слово «захід» лише додасть зустрічі холодних відтінків.
І це слово «захід» лише додасть зустрічі холодних відтінків.

Привіт, друзі.
Я щасливий побувати в рідній школі.
Ви мабуть знаєте це відчуття гаджу, це те, яке переживаєш
коли потрапляєш до рідного садочка.
коли потрапляєш до рідного садочка.
коли потрапляєш до рідного садочка.
Я дуже радий цій зустрічі.
Передаю палки привіт від моїх побратимів військових
Серед них є такі, як ваші дідусі
І такі, як ваші тати, братики
Ми всі дуже дружні
Допомагаємо один одному
І підтримуємо в скруті
Радіємо разом
Особливо, коли отримуємо звістки від рідних
А я чекаю, щоб мій тато приїхав
А він не їде
І чомусь перестав дзвонити
Його прізвище, як і моє, Іваненко
Ви як побачите його, то обов'язково передайте, що ми чекаємо на нього
Першим відізвався худорулявий хлопчик з товстими скельцями окулярів на носі
І мій тато теж воює
Я ще не завершив писати йому лист
Тому обов'язково розповім, що у нас була зустріч з таким, як він
Зі справжнім воїном
А ви справді вмієте стріляти?
Звичайно, вмію
А ти втир з татом ходиш?
Ходив
Ходив
І я, і я
На випередки вигукували діти
А я навіть виграв зайчика
Він поїхав воювати разом з моїм старшим братиком
А коли закінчиться війна?
З нотками тривоги в голосі запитала кирпата дівчинка Оля
Війна обов'язково закінчиться
Ми переможемо
Впевнено, відповів Сергій
Для цього ми зараз і воюємо
Воюємо заради миру і перемоги
Щоб усі наші рідні повернулися
Щоб ви могли спокійно спати
І не ховалися в укриття
А вчора я бачив брудного і п'яного чоловіка
Він негарно лаєвся
Я сказав мамі, що це, мабуть, русня їде
А вона лише розсмілився
Але я знаю, що це русня
Це їхній шпигун
Завершив свою розповідь
Рудоволосий хлопчик
Про все це я обов'язково розповім своїм
Як повернуся з відпустки
Нехай тепер думають, як себе поводити
Щоб їх руснею не називали
Подумав Сергій, ледь стримуючи усмішку
А я знаю, що це русня
Я бачив зруйновані будівлі
Це як у фільмі про битву з прибульцями
А як ви допомагаєте батьківщині перемогти?
Обережно запитав Сергій
Я співав на площі разом зі сестрою
Українські пісні, яких нас навчила бабуся
І перехожі клали нам гроші в скриньку
На яку ми приклеїли напис «Для ЗСУ»
Зібрані кошти ми віддали волонтерам
Які купили на них все потрібне для війська
Гордо повідомив хлопчик на ім'я Сашко
А я допомагала мамі ліпити вареники для військових
А я, а я, ми дуже пишаємося вами
Ми любимо вас
Раптом вигукнув хлопчик з першого ряду
Його слова прозвучали настільки щиро
Що не повірити було неможливо
Що зустріч я розповім своїм побратимам
Коли повернуся на передову
Вони теж пишатимуться вами
Адже ви наш тил
Який нам допомагає і додає сили
Ну що ж, дітки
Ви сьогодні зустрілися з одним із тих
Хто воює з ворогом
Захищаючи нашу Україну і нас з вами
Ну, ми усі разом подякуємо Сергієві
І всім нашим славним ворогам
І всім нашим воїнам
Завершила зустріч Людмила Володимирівна
Дякуємо
Гучно залунало в залі
І від цього гулу, а не від стрілянини
Забриніли шипки
Все буде добре
Сергій попрощався з дітьми
І попрямував до дверей
Він не поспішаючи йшов знайомими вулицями
На його обличчі з'явилася улічка
Усмішка людини впевненої у тому
Що вибір зроблено правильний
Що є заради кого
І чого ризикувати життям
Місто з його на перший погляд
Врівноваженим мирним життям
Знову стало рідним
Все буде добре
Брайніло в повітрі
Стверджено прориваючись крізь дзвінки
Гомін
Вулиць