Все добреДякую за перегляд!Дякую за перегляд!Дякую за перегляд!Дякую за перегляд!Дякую за перегляд!Розповіді тих, хто виїхав, у чомусь нагадували одна-одно.Розпукає бажання кричати, стогнати від образи, гніву безсилля, коли в перші дні приїзду в чуже місто бачиш натовпи усміхнених, заклопотених звичними людськими проблемами перехожих.Коли щасливі молоді люди, вишукано вбрані, йдуть тобі назустріч, поспішають на випускні бали,а ти не можеш стерти з пам'яті картинок з чергами на кордоні, зі зруйнованими будівлями, з переляканими очима дітей, із застиглими поглядами дорослих, зануреними в глибину розхитаних думок.Ірина намагалася уникати розмов про війну.У її сім'ю вона увірвалася занадто конкретно.Такі розмови крили в собі небезпеку.Інколи вони могли лише погіршити стосунки зі знайомими.Я ніяк не можу зрозуміти, чого твій пішов добровольцем.Ну, заробить щось, але ж і тут мав роботу.Та, мабуть, адреналіно захотілося.Ой, бідненька, як ти даєш раду.А як там на війні?Що пише? Дзвонить?Ми так за нього хвилюємося.Ми ним пишаємося.Це хвилюємося звучало немов би і щире,але чомусь викликало в неї якесь хворобливе несприйняття.А по телевізору показували, які окопи риють.Це ж як холодно там сидіти.Це триватиме вічно.Кінця не видно.Може і добре, що не приїздить у відпустку.Уже звик до війни, а так згадає,що є інше життя.Потім знову важко звикатиме.Приїзд Сергія був несподіванкою.Щасливою несподіванкою.Три дні, подаровані як відрядження,в розхристи нетривожним спокоєм рідне місто.Він так чекав зустрічі з цим містом.І ось нарешті він.Тут.Нарешті пройшов через вокзальні ворота,у гамір натовпу,водіння автомобілів,зеленшання, трамваю.Автобус був переповнений.Сергій ніяк не міг віднайти посвідчення.Плати, не затримуй людей.Ти перекрив прохід,розмістився тут зі своїми бебехами.Або забирайся,роздратовано зауважив водій.Якась жіночка схопила його за рукав.Йдіть, сідайте,не будете заважати.Сергій не встиг оговтатися від натиску слів і зауважень.Енергійна жіночка вже встигла швиденько пробратися до водія.Візьміть за цього чоловіка.Тицнула йому гроші за проїзд.А ви мерзотник.Підсумувала вона.Пасажири сиділи апатично притуплені,мовчки спостерігаючи за тим, що відбувалося.У їхніх поглядах Сергій розглядів байдужість і відстороненість.Відчуття якоїсь незручності.Дехто почав уважніше вдивлятися в екран мобільного.Дехто сумно зітхнув.Сергій почував себе чужим.Чужим.Навколо вирувало мирне життя.Безторботний сміх дівчат.Звуки музики з відкритих вікон кафе і ресторанів.Місто раділо весні.Воно прокидалося разом з бруньками на деревах.Разом із молодою з зеленою травичкою вздовж тротуарів.Разом з буденною митушнею заклопотаного днатовпу.Чи вони, чи я відчужилися одне від одного?Де справжня реальність?Тут чи там?На згарище дерев і будівель?Подумки запитав себе Сергій.У розмовах зі сином до «все добре» додалося...«А тобі то треба».У пошуках того, що називають мудрим словом «комунікація»,Ірина інстинктивно повернулася від сьогоднішнього до минулого.До спогадів.А пам'ятаєш, як ти загубив у лісі ошейник оленого пса Джоя?Про нього забув, а потім злякався, що втратиш прихильність батьків дівчини,які тобі довірили вигулювати хатнього милунчика?Так.Тоді я провів цілу пошукову розвідувальну операцію.Обстежив усі гіляки.Але все ж знайшов.От то вже було щастя.Мамо, а пам'ятаєш, як ми вперше поїхали відпочивати на море?Як я ніяк не міг зрозуміти, чому вода у ньому солона?Тато ще жартував, що це від сліз ничемних дітей.А ти пояснювала науковими фразами.А як ми ходили гуляти в бухти?Як шукали сердоліки, щоб привезти їх у подарунок бабусі?А пам'ятаєш, як ти заробив свої перші гроші?Тоді ви з Іванком наколюдували чимало.Вони забавлялися спогадами про річ.Про те, інше і таке далеке не лише в часовому вимірі,але й у змістовному наповненні життя.То було їхнє життя.І воно залишається їхнім.І лише їхнім.Спогади мерехтіли інтимними відтінками втраченого.Їх не хотілося озвучувати.Не хотілося, щоб хтось чужий увірвався в особистий простір рідних людей.Ось батькові руки підкидають його до верхівок дерев.Ось захеканий дідусь хизується перед онуками, віджимаючись від землі зо 20 разів.Ось бабуся урочисто виносить з кухні пахучі пиріжки зі сливами.Діти наввипередки демонструють втілення своїх фантазій у карколомних фігурках з Лего.Яке щастя світиться на їхньому обличчі!Коли він вгадує, що означає цей витвір, складений з маленьких частинок конструктора.Волосся коханої розкидане по подушці, що пахне свіжестю почуття.Дихає їхнім спільним диханням.Запах чистої, прасованої білизни у поєднанні із запахом тіла коханої.Там, де він зараз, чомусь саме цей запах вривається теплою хвилею на межі реальності і сну.Друзі зустріли Сергія радісно.У багатьох з них були свої обґрунтовані підстави бронювання від мобілізації.Хтось волонтерив, хтось перебував у стані очікування, до якого поволі звикав,і з яким навчився жити.«Ну, як там? – запитував майже кожен.Запитання, на яке не було простої відповіді.Сергій підсвідомо відчував, для кого справді важливо буде почути відповідь,а хто запитував із чимності.Тому намагався якомога менше розповідати,як це робив у свій перший приїзд, про деталі свого буденного військового життя.Люди люблять, щоб їх слухали,вважаючи, що те, чим вони живуть у буденності, буде цікавим і важливим для співрозмовника.Що розповідь про те, як невідомий для присутніх побратим Славко ховає під подушкою цукерки,а замість них йому підкладають загорнуті грудки солі,викличе у присутніх бурхливу реакцію сміху.А переказ з міста листа маленького синочка-побратима Олексіявикличе сльози розчулення.Сергій з обережністю поставився до прохання вчительки Людмили Володимирівнизустрітися з учнями початкової школи.Що й розповідатиму їм?Чи корисною для дітей буде зустріч з людиною звідти?Як поставляться до цього їхні батьки?Їм і так важко дається оберігати малюків від тривожного гулу шахедів,гуркоту і вибухів ракет.Чи не буде така зустріч зайвим психологічним навантаженням?Важливо, щоб діти пишалися своїми захисниками.Ти випускник нашої школи, ти сидів у тому ж класі,ти не інший, не особливий, ще й з освітою психолога.Розповідай не про страхіття війни, а про те, що їх цікавитиме.Діти тепер розумні, вони самі підкажуть тобі, про що хочуть почути.Вони самі підкажуть тобі, про що хочуть почути.Вчительські настанови звучали переконливо.У день зустрічі зі школярами Сергій хвилювався, як передбачивважливим іспитом.Актовий зал був переповнений.Це була аудиторія восьми дев'ятилітніх.Діти, привітаємо випускника нашої школи Сергія Артеменка.Командно-викладацьким голосом Людмила Володимирівна відкрила,як вона наголосила важливий патріотичний захід.Сергій відчув, що пафосність цієї хвилини може викликатинесвідомий дитячий супротив.Сергій відчув, що пафосність цієї хвилини може викликати несвідомий дитячий супротив.І це слово «захід» лише додасть зустрічі холодних відтінків.І це слово «захід» лише додасть зустрічі холодних відтінків.Привіт, друзі.Я щасливий побувати в рідній школі.Ви мабуть знаєте це відчуття гаджу, це те, яке переживаєшколи потрапляєш до рідного садочка.коли потрапляєш до рідного садочка.коли потрапляєш до рідного садочка.Я дуже радий цій зустрічі.Передаю палки привіт від моїх побратимів військовихСеред них є такі, як ваші дідусіІ такі, як ваші тати, братикиМи всі дуже дружніДопомагаємо один одномуІ підтримуємо в скрутіРадіємо разомОсобливо, коли отримуємо звістки від ріднихА я чекаю, щоб мій тато приїхавА він не їдеІ чомусь перестав дзвонитиЙого прізвище, як і моє, ІваненкоВи як побачите його, то обов'язково передайте, що ми чекаємо на ньогоПершим відізвався худорулявий хлопчик з товстими скельцями окулярів на носіІ мій тато теж воюєЯ ще не завершив писати йому листТому обов'язково розповім, що у нас була зустріч з таким, як вінЗі справжнім воїномА ви справді вмієте стріляти?Звичайно, вміюА ти втир з татом ходиш?ХодивХодивІ я, і яНа випередки вигукували дітиА я навіть виграв зайчикаВін поїхав воювати разом з моїм старшим братикомА коли закінчиться війна?З нотками тривоги в голосі запитала кирпата дівчинка ОляВійна обов'язково закінчитьсяМи переможемоВпевнено, відповів СергійДля цього ми зараз і воюємоВоюємо заради миру і перемогиЩоб усі наші рідні повернулисяЩоб ви могли спокійно спатиІ не ховалися в укриттяА вчора я бачив брудного і п'яного чоловікаВін негарно лаєвсяЯ сказав мамі, що це, мабуть, русня їдеА вона лише розсміливсяАле я знаю, що це русняЦе їхній шпигунЗавершив свою розповідьРудоволосий хлопчикПро все це я обов'язково розповім своїмЯк повернуся з відпусткиНехай тепер думають, як себе поводитиЩоб їх руснею не називалиПодумав Сергій, ледь стримуючи усмішкуА я знаю, що це русняЯ бачив зруйновані будівліЦе як у фільмі про битву з прибульцямиА як ви допомагаєте батьківщині перемогти?Обережно запитав СергійЯ співав на площі разом зі сестроюУкраїнські пісні, яких нас навчила бабусяІ перехожі клали нам гроші в скринькуНа яку ми приклеїли напис «Для ЗСУ»Зібрані кошти ми віддали волонтерамЯкі купили на них все потрібне для військаГордо повідомив хлопчик на ім'я СашкоА я допомагала мамі ліпити вареники для військовихА я, а я, ми дуже пишаємося вамиМи любимо васРаптом вигукнув хлопчик з першого рядуЙого слова прозвучали настільки щироЩо не повірити було неможливоЩо зустріч я розповім своїм побратимамКоли повернуся на передовуВони теж пишатимуться вамиАдже ви наш тилЯкий нам допомагає і додає силиНу що ж, діткиВи сьогодні зустрілися з одним із тихХто воює з ворогомЗахищаючи нашу Україну і нас з вамиНу, ми усі разом подякуємо СергієвіІ всім нашим славним ворогамІ всім нашим воїнамЗавершила зустріч Людмила ВолодимирівнаДякуємоГучно залунало в заліІ від цього гулу, а не від стріляниниЗабриніли шипкиВсе буде добреСергій попрощався з дітьмиІ попрямував до дверейВін не поспішаючи йшов знайомими вулицямиНа його обличчі з'явилася улічкаУсмішка людини впевненої у томуЩо вибір зроблено правильнийЩо є заради когоІ чого ризикувати життямМісто з його на перший поглядВрівноваженим мирним життямЗнову стало ріднимВсе буде добреБрайніло в повітріСтверджено прориваючись крізь дзвінкиГомінВулиць