Пакетом на голові кружляю пам'ять спонорених,
не збігатілих ніхто,
не бачив,
що кістю немає ніхто,
не чув,
що бака скрипить,
я вірив,
як шахти загубиться в рейках,
не вислазний перед вагоном метро його витягнув,
зараз же я вісе 100 різбестев,
вмираю,
німому кіно.
Ааа,
30 секунд,
ні,
куди бігти,
лягати на дно,
чи є аварійний кодир завтекали ці ранені душі,
що бачить влаждування між колю її бочок,
секунд рівно 5,
ти ще сиренами це спокоївся,
знаєш що далі,
не пісти до гальма водій,
бо не бачи,
що духом витає,
остраші кошмарі.
Це безжальна брехня,
що немає кінця,
я скоріш упаду за прощення отця.
Це безжальна брехня,
що немає кінця,
я скоріш упаду за прощення отця.
Ай,
зі шту повернуся,
чорти,
встигаю озутися,
я у машині,
що з наса у крові купається,
дав за проїзд,
та їх то не веде,
механізм не спиняється,
у коридорах іржаві шарніри худяють,
все апокаліпсис,
блядь,
плюс дірявого прапора,
це катафолк,
чи шатро імператора?
Ай,
бабуськи гнуть пластелін великого міста,
новий порядок зіймається,
боси,
що сили,
збігаю у низ,
я знову туди повертаюся,
там у метро,
стоять ті самі люди,
я не побачив ракет,
я бачу труби,
що падають,
нас вже немає,
пам'ятний пакет надягаю в останнє.
Це безжальна врихня, що немає кінця,
я скоріш упаду,
за прощення отця.
Це безжальна врихня,
що немає кінця,
я скоріш упаду,
за прощення отця.