Шукаючи світло в комусь,
Себе прибити до стін боюсь.
Над нами зібралися хмари,
Я з ними не борюся,
їм здаюсь.
Палю одну за одною,
прости за все,
Мені вдихати повітря нестерпно.
О,
як же ми квітли,
Не стартою бігли,
удвохчу так самотньо кількість сінь.
І пам'ять в повітрі,
Момент щастя на пам'яті як синці.
Туркаючи світло,
Туркаючи світло,
Я вже не чуваю тепла.
Туркаючи світло,
Туркаючи світло, Я вже не чуваю тепла.
Та хто придумав те прокляття в ДНК,
В світобудові?
Та залишає рани, А хтось боїться крові.
Романтизована дійсність,
Куди несе до твоїх сліз,
Що пролиті даремно.
О,
як же ми квітли,
Не стартою бігли,
удвохчу так самотньо кількість сінь.
І пам'ять в повітрі,
Момент щастя на пам'яті як синці.
Туркаючи світло,
Туркаючи світло, Я вже не чуваю тепла.
Туркаючи світло,
Може,
злови ще приймає жаль,
Ти зучас відвідна так крупно дікає,
Хай той завдаре,
І з тобою найтище ніяк не винає.
Туркаючи світло,
О,
як
же ми квітли,
І тільки знов і в повітрі.
Туркаючи світло,
Туркаючи світло, Я вже не чуваю тепла.