Тазарінку раз квітуємо віно довкіль Криниці
І щовечора іду я, бене чистої водиці
У цілому Осої, у гірськім селі квітучим,
Не знайти води такої, та вода жива і цілюща.
І не хоче по світу позиви усі,
Не васяла краще в яблуної зі,
Сіні сні, що знаєш, ні в ход, ні в ній,
Та найкраща в світі є пісня про світ.
І не хоче по світу позиви усі,
Сіні сні, що знаєш, ні в ход, ні в ній,
Та найкраща в світі є пісня про світ.
А до нашої кріниці приходили воду пити,
Ясен місяць та зірниця,
З гір високих білі квіти,
І навіки серце чисте має той,
Хто пив ту воду,
бо вода та промениста З гір бере і сили в роду.
І не хоче по світу позиви усі,
Не васяла краще в яблуної зі,
Сіні сні,
що знаєш,
ні в ход,
ні в ній,
Та найкраща в світі є пісня про світ.
І не хоче по світу позиви усі,
Не васяла краще в яблуної зі,
Сіні сні, що знаєш, ні в ход, ні в ній,
Та
найкраща в світі є пісня про світ.
І не хоче по світу позиви усі,
Не васяла краще в яблуної зі,
Сіні сні,
що знаєш,
ні в ход,
ні в ній,
Та
найкраща в світі є пісня про світ.
І не хоче по світу позиви усі,
Не васяла краще в яблуної зі,
Сіні сні, що знаєш, ні в ход, ні в ній,
Та найкраща в світі є пісня про світ.