Жив собі маленький гусик,
було в нього мало друзів.
Крися мав іще слабенький,
піречком опухнякеньке.
Гуси з нього не сміхали,
піпух настигом прозвали.
Гуси, щоб не сумувати,
став обійми дарувати.
Гусь,
гусь,
гусик,
гусик обіймусик,
я до нього міцно притулюся.
Гуси,
гусь,
гусик,
гусик обіймусик,
у його обіймах кожен бути мусить.
Бачить гусик та сумує,
він біжить його рятує,
міцно-міцно обіймає,
сум і сльози проганяє.
Всі гусика полюбили,
у обійми поспішили.
Він тепер не просто гусик, а веселий обіймусик.
Гуси,
гусь,
гусик,
гусик обіймусик,
я до нього міцно притулюся.
Гуси,
гусь,
гусик,
гусик обіймусик,
у його обіймах кожен бути мусить.
Сумно, хто ж цій гусик поруч?
Хтось там плаче вміть до нього,
хтось ударився у лапку.
Ну, ну, ну, не плач, малятко.
Ось вони м'якенькі крила,
у обійми підхопили,
і відразу тепло стало,
наче сонце засіяло.
Гуси,
гусь,
гусик,
гусик обіймусик,
я до нього міцно притулюся.
Гуси,
гусь,
гусик,
гусик обіймусик,
у його обіймах кожен бути мусить.
кожен бути мусить.