Не зніхнути очей,
не заснути мені,
доки бачу я пам'яті образ.
Твої губи ідеальних,
як крапель очей,
хочу знову відчути твій погляд.
Я не знаю,
чому я так хочу тебе,
що з тобі ідеальне для мене.
Пам'ятаю,
казав,
що це очі твої,
та манний,
щось незнане й шалене.
Я хочу ту, що ніколи не буде моєю, я знаю.
Я хочу ту, що являється так часто пісні мені.
Хочу її, та не хочуть, но синьо в небі.
Зорі ясні, що б'ють долі моєї стечки.
Не знімкнути очей,
не заснути мені,
щоб це стан пояснити словами.
Закурхався,
влюбився,
чи може щось ще,
що за вроки навела на мене.
Ти сидиш і мовчиш,
загадкова така,
тільки звідка полянеш на мене.
А я швидко вдаю,
що вдивляє світло,
хоч дивився я тільки на тебе.
Я хочу ту, що ніколи не буде моєю, я знаю.
Я хочу ту, що являється так часто пісні мені.
Хочу її, та не хочуть, но синьо в небі.
Зорі ясні, що б'ють долі моєї стечки.
Так, тільки звідка полянеш на мене.
Я хочу ту, що ніколи не буде моєю, я знаю.
Я хочу ту, що являється так часто пісні мені.
Хочу її, та не хочуть, но синьо в небі.
Зорі ясні, що б'ють долі моєї стечки.
Я хочу ту, що ніколи не буде моєю,
я знаю.
Я хочу ту, що являється так часто пісні мені.
Хочу її, та не хочуть, но синьо в небі.
Зорі ясні, що б'ють долі моєї стечки.
Який в неї голос,
та я ж її не чую.
Чому не підійшов,
чого не привітався?
Було б хоч запитатись, як її зовуть,
а я, як завжди, просто забоявся.