Один старий козак вертався сам з війни до мій
Встав на ночі в Любстепові і люньку запалив
Розпряг коня, розвів багаття, заварив узвар
Та й бача скачуть вершники серед багряних хмар
Їх коні чорні, мов, руки азбруяв них сірок
Мов,
блискавки їх шаблі,
мов,
далекий грін їх крок
Козак той бачив різне,
але чув його тримті Коли у небі пролунав пронизливий їх спій
Чуєте ви там на землі
вершники в небі спій
Ми скачемо безвтому день і ніч повік вікі
Бо ми бороним небокрай від лютих ворогів
Що йдуть ордою чорною на наш святий кордон
Щоб встановити в небесах свій вмитий кров'ю трон
В світлім раю,
в вільнім краю
свій вмитий кров'ю трон
Сідай,
козачим, на коня та й будь нам побратим
Палає море, а на сході в'ється чорний дим
Козак спочив як барубок,
хоч був вже старий дім Та й поскакав у небеса за вершниками вслій
Забувши страх,
люлька в зубах
З вершниками у небесах
В вільнім краю,
в світлім раю Вершники у небесах
Вершники у небесах