Я не хочу писати вірші в суми про те,
як живеться в ріднім краю.
Я не хочу тлумачити кожному з них,
за що я люблю країну мою.
І дивно чути від знайомих людей,
що з цієї країни потрібно тікати.
Я не емігрант,
я маю батьківщину,
і я не боюся в голос сказати.
Так, я люблю Україну!
Я тут народився і тут хочу жити.
Так, я люблю Україну!
Сильно люблю і буду любити.
Так, я люблю Україну!
Свою родину, свою сім'ю мені є, що втрачати.
Я кого любити, і я сильно ціную те, що люблю.
Можна змиритись із стратою.
Ми завжди цінуємо те, що втрачаємо.
Живемо під вічною вартою.
Маємо волю, а права немає.
І хтось мені скаже, а ти що співаєш?
Де твоя зброя?
Народ підіймай!
Я просто перезаряжаю набої,
а ти коли хочеш,
зі мною співай.
Так, я люблю Україну!
Я тут народився і тут хочу жити.
Так,
я люблю Україну! Сильно люблю і буду любити.
Так, я люблю Україну!
Свою родину, свою сім'ю мені є, що втрачати.
Я кого любити, і я сильно ціную те, що люблю.
Так,
я люблю Україну! Я тут народився і тут хочу жити.
Так, я люблю Україну!
Сильно люблю і буду любити.
Так, я люблю Україну!
Свою родину, свою сім'ю мені є, що втрачати.
Я кого любити, і я сильно ціную те, що люблю.