Друже стала тісною сорочка,
В який народись в пустих лабіринтах.
Мовчки блукаю без кисню,
Вдихаю й думки в мрійні мкаю,
Літаю,
як перед ворозою птахи,
І вапить гріхи моє зимне серце,
Ні плакати, ні полюбить.
Вірна ємо моря,
Далеких кораблів,
Послухаю сонна
мелодія Дніх-дніх,
Неспада,
Завіса,
З нашим снім Занурюся в труман,
А не в спогаді.
А не моря,
Радість моя,
Права поміж дням, Без тими я,
Вдихаюча згоря,
Не оно па,
Не моя.
Завіса,
З нашим снім
Занурюся в труман, А не в спогаді.