З дикими очима хмара невідома хижо дивиться,
Мною живиться,
проникає в тіло нездолана сила,
Наче полум'я, наче я не я.
А ти наче вкреслюєш мене, ти усвідомлюєш,
Що ми маємо дожити до весни.
Та я не здаюсь, я тобі віддаюсь,
Солодко й ніжно,
так дивовижно,
Безпечно чинні на твоїй глибині,
Я не вагаюсь і захвинаюсь.
Солодко й ніжно,
Так дивовижно,
Наче я відродився,
надто захопився,
І тепер не сплю,
потих твій ловлю,
Шадібно і гріховно,
я невелікобно хворий,
І мені жити у вогні.
А ти наче вкреслюєш мене,
ти усвідомлюєш,
Що ми маємо дожити до весни.
Та я не здаюсь,
я тобі віддаюсь,
Солодко й ніжно,
так дивовижно,
Безпечно чинні на твоїй глибині,
Я не вагаюсь і захвинаюсь.
Солодко й ніжно,
Так дивовижно,
Я пролузую, що води твої
Вилються за береги,
Імпровізую, бо бачу, що ти
Попиш усе навкруги.
Та я не здаюсь, я тобі віддаюсь,
Безпечно чинні на твоїй глибині.
Солодко й ніжно,
Так дивовижно,
Та я не здаюсь, я тобі віддаюсь,
Солодко й ніжно,
Так дивовижно,
Безпечно чинні на твоїй глибині,
Я не вагаюсь і захвинаюсь.