Рили,
за які не хочеться брати слів,
на якому не хочеш їхати,
стіни,
на які неможливо дивитись,
труби,
на яких повіситись,
шляхи,
які не хочеш проходити.
який веде тебе кудись,
де немає нічого,
крім історій,
колись існуючих там жлобиськ,
коричнево-жовте,
немає світла,
в коті на стелях є просто прямо,
навіть фактично не хватає повітря,
від вигляду радянської плями.
Ми нарешті виросли з союза,
я не хочу пити з сусідом,
я не хочу бляцької гречки,
в мене є свій дім.
Помирай, будь ласка, не
живий знов,
тоталітарно мража збільшала.
Тоталітарно
мража збільшала.
Мені наснився сон,
де я знов йду в перший клас,
святий отець кропить нас жовтою водою з елемінівого баніка,
очі наш мене охоплює паніка,
гірша за сонний параліч,
молюся на ніч,
прошав бога народитися заново.
Будь ласка,
тільки не вди не рив,
вже краще свинячий гриб,
чи малярія десь на гаїті,
якщо ми вже в пеклі,
давайте горіти,
знімайте одяг,
да,
труси теж,
покашлійте,
бляць,
я не можу,
я розівчився,
може написати їм,
ми живемо в чекі після десятої проміжок.
Цей калянчик і сучі говоримо тихо,
як риби на сучі,
чи риби в тарілці,
явно не своє,
і жити хуйово,
але на злоє в менські коври,
у шалашах,
і голоду на стойка на брудершафт.