Холодні і тихі зимні поля.
Сніг вкриває мою землю, де спляють чиїсь імена.
Сніг вкриває
її глибокі рани.
Щось відчуває вона?
Все завмерло,
все спить,
тільки вітер малює на своєму холсті.
Його фарби тускають ривом, і немає нічого,
окрім пустоти.
Чи це хтось відчуває?
А небо біле,
як той зніг,
і різниця між ними відсутня.
Нема горизонту розмиту,
розмиту,
як моє минуле і моє майбутнє.
Так буває?
Чорна пляма,
що в защиті життя мого виходить за поля.
Пройнує те,
що створювалось роками,
як емоційна яма,
як кома моральна.
Зима, я відчуваю тяжкий твій потих.
Я добре знаю твої руки на дотик.
І кожного року всі рани глибокі лишаються в твоїх долонях з моржками.
Я знаю тебе від першого снігу,
який так сильно і казково вабив мене.
Тепер ти стала інша, і хода повільніша,
а в очах твоїх тьмяні є сива тиша.
Чи ти ще пам'ятаєш мене?
Чи ти ще пам'ятаєш?
Нехай нас криє тихий сніг і забере своїй обіймам.
Тримай моє тепло в собі, не відпускай
день дітній мрії.
Ми там, де зорі у пік мій шуба лише,
і йшли на ослі.
Тримай моє тепло в собі, не відпускай.
А небо білий,
як той сніг,
і різниця між ними відсутня.
Нема горизонту розмиту,
розмиту,
як моє минуле і моє майбутнє.
Так буває?
Чорна пляма,
що накриває все світ без любові,
без жалю,
здирає те,
що колись ми відчували.
У цімлі лишає промінь останній.
Нехай нас криє тихий сніг і забере
своїй обіймам.
Тримай моє тепло в собі, не відпускай.
Ми там, де зорі у пік мій шуба лише,
і йшли на ослі.
Тримай моє тепло в собі, не відпускай.
А небо білий, як той сніг.
А небо білий, як той сніг.