В неповнозвісному краю занепокоєний хожу,
По безпорадному буті крокують не люди савсі.
Серед столь серед могил за страх і вара побуди,
Гуляють боги в небесах їх поглядає Шевал-Ар.
Була й цині водяні,
на ній водні,
А друй поздаті лісніє, вісніє, сумніє.
Я заберу тебе одну,
прозорі зорі, за собою,
Проши почу тобі в мочі свої казки.
Голе плеск,
збитана порог,
не вибиваті,
Але не промозня з небу дорог.
Ож внук у цей поле пасання,
Не було вітінь,
не було чекання,
З небу дорог.
Я заберу тебе в зорю, за мрежі полю, За собою,
я розповім тобі в тиші Свої страхи.
Я запалючу дні вогні,
зомлі і мголі,
В саві колі,
ми обернемось у вітрах,
Устанем в снах.
Голе плеск,
збитана порог,
не вибиваті,
Але не промозня з небу дорог.
Ож внук у цей поле пасання,
Не було вітінь,
не було чекання,
З небу дорог.