Так несподівано,
Так романтично музика знову мені награє
Про веселкове казково-магічне,
Про незабутнє дитинство моє.
Білий туман яблуневого саду,
Радісний світ весняної краси,
В тихім саду солов'їні рулади
І найдорожчі батьків голоси.
Більшого щастя не варто шукати,
Сонячний промінь застигне щоті,
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.
Юності час божевільно шалений,
Час відкриттів і найперших невдач.
Тато казав,
ти ще синку зелений,
Мама просила,
синочку не плач.
Я ображався,
тікаючи з дому,
Їхні поради я чути не міг,
Та проминало усе і потому,
Я повертався на рідний поріг.
Більшого щастя не варто шукати,
Сонячний промінь застигне щоті,
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.
Всі ми з роками стаємо мудріші,
Згадуємо часто дитинство своє,
І у нічній зачарованій тиші Пам'ять забути про них не дає.
Все проминає і осінній літо,
Тільки одне нам дано навіки,
Всі ми на білому світі ще діти,
Доки живі наші силі батьки.
Більшого щастя не варто шукати,
Сонячний промінь застигне щоті,
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.
Ліва долоня в долоні у тата,
Права долоня у мами в руці.