Зникнути з тобою, куди кине око враз,
Залишилась молодою, найкоштовніший прекрас.
Вона квітне із весною, я відчув це рік назад,
І невідомо, чи я ще раз чесно чую.
Я
завжди витризняв дімонти посеред стразей,
Хто шукає, той завжди знайде запутане щастя.
Мої тисячі крапель терпіння стримують від швидких вражень,
Ти не відмінюєш за свої шорок,
якщо він був важким.
Хвилю воня, холодний п'є, і ти встаєш без жаху,
Впливу ваги чотирьох стін цим себе у цю цяну.
Я оглянув усіх деталей, відросі не жахнуло,
Серце не хоче побігти за врензел,
лише й огнати крови.
Я викладаюся на стін,
тимчасово окрім тебе,
Ти під нією чисті кастельки,
шкіри розтягнулися в ціні настелі,
Наче тіла полоти не муть з мозю плисти,
вплив її ключівці проститнею.
Діблихи вже не схожі,
принаймні,
на глиб далечую своє за кілометри,
Я не змішую правду з брехнею,
але нині її ніхто не скаже.
Хто створив у тобі королеву,
хто помічав у тобі лише справжнє?
Мої руки ще досі на пульсі,
я втратив любов,
лиш пликав свою карму,
З тим утягну доволошковий люк,
зочутливий на слух,
я роблю це не дарма.
Зникнути з тобою,
куди кине око враз,
Залишилась молодою,
найкоштовніший час прикрас,
Вона квітне із весною,
я відчув це рік назад,
І невідомо,
чи я через час відчую.
Зникнути з тобою,
куди кине око враз,
Залишилась молодою,
найкоштовніший час прикрас,
Вона квітне із весною,
я відчув це рік назад,
І невідомо,
чи я через час відчую.
І невідомо, чи я через час відчую.